Військовий інститут ім. Корольова

Той день, коли відчуваєш, що два роки життя, два роки зусиль і нервів були не дарма.

Житомир. Військовий інститут ім. Корольова.

Це не просто ВВНЗ (вищий військовий навчальний заклад), це військовий виш, де вчать особливих вояків.

9:30 ранку — естетичний шок. Метрів за 100 до КПП бачиш групу «натовців». По всьому видно — Європа — стоять правильно, статечні, не метушаться, строї вивірені, кашкети сидять як треба, ніякої зайвої мішури на мундирі… Підходимо.

Оппа…
Наші…

Перше враження рефлекторно — очам не вірю. Невже таки наші?

На зустріч робить крок генерал — підтягнутий, фактурний, мундир ладний, простягає руку: «радий вітати». Наступні пів години ловлю себе на думці, що шукаю косяки. Очам таки не віриться, хоча ці мундири я знаю на пам»ять.

Де дебільні «стакани»? Де аксельбантовість? Де аеродромність в дусі «який же полковник не хоче скидатися на генерала»?

Нема.

Прибувають гості. Серед перших — керівники житомирської поліції. Обидва в правильних (!) мундирах і невеличких кашкетах!

Вітаємося. Виявляється, житомирськими копами керує колишній командир полку Дніпро. Кажемо офіцеру, що приємно бачити на ньому правильний мундир. Бажємо, щоб його не торкнувся вірус Аброськіна-Князева.

Весь час нас не полишає відчуття «я сплю, так не може бути, де косяки?».

Урочиста церемонія. Стисло. Пливе кача… Генерал досить сухо із напутніми словами до лейтенантів. Небагатослівні і конкретні гості. Найбільш нудний беззмістовний «бла-бла-бла-ні-про-що» — представник МО. Заступник пана Садовського (керівник військової освіти) — наочний приклад, що краще піти на пенсію раніше, аніж виглядати привітом з минулого на тлі сучасних офіцерів.

Вручення дипломів.

Молоді офіцери по одному підходять до столів із паперами…

Знаєте, що? Житомирський інститут ім. Корольова цього річ бере гран-прі по правилам носіння однострою…

Я ще ніколи не бачив так багато офіцерів, що ПРАВИЛЬНО вдягнули кашкет. Це шикарно. Від лейтенантів-випускників, до викладачів і керівництва вишу — шик. Ніяких тобі «на потилиці», «маленького розміру», «і так нічьо». Все із чітко вивіреними горизонталями і кутами. Ясна річ, ідеали попереду, але вибачте, Львів, Харків, Одеса і Київ — вас взули.
В Житомирі однострій був правильний до дрібниць. На правому плечі ВПЕРШЕ правильного розміру прапор країни!

Скажіть, що треба зробити, щоб до шановних функціонерів МО в Києві і до міністра перш за все дійшо — агов, зробіть прапор менше, вам фахівці казали — МЕНШЕ! Ах, я ж забув, на фахівців там клали з прибором… Тобто, як каже один авторитетний в МО волонтер #АктоТебеСказалЧтоТолькоТыПрав .

Так, і Житомирі були тризуби часів 1917-1921 років на лівому плечі. Була честь звернутися до гостей свята. Нагадали славну історію українського війська 100-літньої давнини.

Пригадали слова президента про тризуб на лівому плечі… Тут варто передати особливо «талановитим» персонажам, котрі родили в своїй голові фразу «о, тут шось духом Гайдукевича пахне» — нешановні, або мізки є, або нема. У вас, нешановні — нема. В Житомирі були і мізки, і стиль, і тризуб кольоровий.

Ясна річ хотілося б, щоб асфальт на плацу був рівнішим і без заплаток (ви , до слова, в курсі, що плац ЖВІ найбільший в Україні і один з найбільших в Європі? От де б фестиваль військових оркестрів і дріл-команд влаштовувати). Ясна річ, що хотілося б вбухати в виш більше грошей. Ну тут степ бай степ. Але тішить, що в головах розрухи нема. А це первинне.
Щось вони вже можуть подужати самі. Щось допоможемо ми — громадскість, фахівці. Але фундамет, правильний, український, вже є.

А совка . net

Після тризубів в Черняховського, сьогодні була ще одна невеличка, але важлива перемога. За що і дяка усім причетним.

Віталій Гайдукевич