На підлозі.

На підлозі української хати обідати краще, ніж за столом будь-якого російського вельможі.

Любіть Україну! І почитайте уважно, хто хоче забути про національні комплекси, воно того варте 🙂

Враження від подорожі українським прикордонням з Московією видатного англійського мандрівника 1790-х рр. Едварда Кларка.


Ми часто зустрічалися з караванами малоросіян, які взагалі відрізняються від мешканців решти Росії.

Їхні риси — польські чи козацькі. Вони більш шляхетні, гостинніші і красивіші, ніж росіяни, і перевершують їх у всьому, що може підняти один рід людей вище іншого. Вони чистіші, працьовиті, чесні, щедріші, більш ввічливі, сміливіші, більш гостинні, по-справжньому благочестиві і, звичайно, менш забобонні.

Перше поселення малоросіян, що ми побачили, називалося Локова Слобода.




Будинки були всі вибілені, як багато котеджів Уельсу, їх фарбують щорічно з великою ретельністю. У житлах тут з’явилася така виняткова чистота, яку мандрівник лише міг собі уявити, ніби доїхавши за кілька миль від Росії до Голландії.

Їхні хати, навіть стелі та сволоки на даху регулярно миють і білять. Їхні столики та лавки світяться чистотою, і нагадують інтер’єр котеджів Норвегії. Їхні дворики, стайні і решта з усім, що належить їм, виказують охайність та підприємливість.

У меблях їхніх маленьких кухонь, замість темряви та димного відтінку російських будинків, ми скрізь спостерігали яскравість та чистоту. Їхній посуд був весь витертий та добре відполірований…

Взагалі, хати малоросіян мають валлійський вигляд, норвезький інтер’єр та англійські садки навколо. Ніде нема жодного знаку бруду чи паразитів…

Малоросіяни за своїми ознаками нагадують козаків і обидва ці народи мають подібність до поляків… Їхня мова яскрава і сповнена применшень, але подібність цього народу за елементами одягу та манерами до горян Шотландії приголомшує…

Наближаючись до південної частини імперії, особливості характеру російського народу зустрічаються рідше, на щастя для мандрівника, оскільки збільшується відстань від тієї частини країни, яка помилково вважається цивілізованою, і тепер він менше скаржиться на крадіжки, шахрайство та непристойність.

У північних провінціях попереджають мандрівників, щоб остерігалися мешканців України та козаків, але ми жили поряд з міською тюрмою, і не варто додавати, з якої нації походила більшість її мешканців.

Росіянин вважає небезпечним подорожувати по Україні та вздовж Дону, тому що він усвідомлює, що мешканці цих країн добре знають, з ким вони мають справу.

Козак, коли він займається війною і віддалений від рідної землі, є грабіжником, оскільки плюндрувати є частиною військової дисципліни, якої він навчений. Але коли мандрівник входить у район, де проживає козак з родиною, і довіряє своє майно їхньому догляду, ніхто не є більш гостинним чи більш чеснотним.

Стосовно мешканців країни під назвою Малоросія, французький джентльмен, який давно проживав у цій країні, запевняв нас, що він не замикає замком двері власного будинку і відправляє власний багаж без замків на відстань п’ятисот миль, не ризикуючи втратити будь-який його вміст, як це є й у Швеції…

Ми виїхали з Павловської до Казинського Хутора, селища, населеного одночасно малоросіянами та росіянами. Різниця між цими народами видна без найменшого дослідження — через разючий контраст чистоти і бруду.

Те, як трималися коні в конюшні, дало б фору конюшні будь-якого вельможі Британії. Будинок бідного голови села був чудовий, всяка річ була чистою та пристойною, ніде не було сміття.




Все було настільки чисте, що вперше ми вагалися, чи слід чистити наші чоботи, перш ніж входити до хати, на підлозі якої ми більше були б готові обідати, ніж за столом будь-якого російського князя…

Якщо б щастя було знайдено під російським урядом, то можна сказати, що його резиденція в Добринці, де живуть малоросіяни — це спокійне та приємне місце, маленькі білі хатки, замешкані здоровим і, очевидно, задоволеним суспільством, чиї члени живуть у найкращому спокої, позбавленому від шпигунів, збирачів податків, поліції та інших дрібних деспотів країни.

Ми були прийняті в одному з їхніх дворів із сердечним привітанням та посмішкою, що сильно відрізняється від насуплених брів і підозрілих очей, до яких ми так звикли (в Росії).

Малоруси з численними їхніми родинами сидять на землі колами, вечеряють біля своїх акуратних хаток, і все це веселе і разом випромінюює радість і спокій, дуже рідкісні в межах російських територій.

Дивлячись на фінів і росіян з Залісся, мандрівник почав про щось здогадуватися 🙂 :

З тих часів, коли ми покинули Тулу, помітна істотна зміна в рисах народу, цього ми не змогли пояснити. У селян найчастіше було пряме жовте волосся мешканців Фінляндії і такий самий колір обличчя, не схожий на росіян, поляків чи козаків.

З Усмані ми приїхали до жалюгідного села Подулка Московська, де навіть вночі не спромоглися запалити свічку. Ніщо так не шокує, як видовище їхніх злиденних халуп, відкритих до всілякої негоди, позбавлених будь-якого найменшого комфорту для життя. Як казали мешканці цього села, вони переселенці з Твері.

(«Мандрівки: Росія, Тартарія і Туреччина», Едвард Даніел Кларк, 1830 — Едінбург, стор. 44-49.)


Едвард Кларк відомий насамперед тим, що зі своїх подорожей привіз до британських музеїв велетенську кількість античних культурних артефактів з Османської імперії, Азії та Африки.

На підлозі.
5 (100%) 19 votes


















Оставьте первый комментарий

Оставить комментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован.


*