Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україні стало небезпечно навіть просто збиратися разом. Російські ракети регулярно б’ють по цивільних об’єктах — театрах, торгових центрах, стадіонах. Достатньо згадати ТЦ «Амстор» у Кременчуці, де в червні 2022 року ракета вбила десятки людей просто під час покупок. Чи драмтеатр у Маріуполі, на якому великими літерами було написано «ДІТИ», але це не зупинило російську авіацію — будівля була знищена разом із сотнями мирних жителів усередині. Восени 2023 року росіяни обстріляли концертну залу у Харкові під час репетиції, у Дніпрі ракети прилітали в житлові квартали й поряд із культурними центрами.
За таких умов навіть думка про великий концерт у рідному місті викликає тривогу. Сотні людей у залі — це потенційна ціль для ворога, а повітряні тривоги здатні зірвати будь-який виступ. Тому для багатьох артистів єдиним шансом продовжити творчу діяльність стало шукати сцену за кордоном, де можна співати без страху за життя глядачів.
Концерти як місток додому
Проте за межами України далеко не кожен виконавець здатний зацікавити місцеву публіку. Польські чи німецькі слухачі можуть знати хіба що «Океан Ельзи» або декілька найвідоміших гуртів, але більшість українських артистів там поки що не мають фан-бази. Саме тому головною аудиторією для концертів стали українці, які вимушено переїхали до Польщі. Це мільйони людей — від студентів до сімей із дітьми, що втекли від війни й шукають бодай крихту нормального життя. Для них концерт — це не просто музична подія, а спосіб відчути, що вони ще належать до своєї країни.
На таких виступах лунає українська мова, звучать знайомі жарти, виконавці діляться історіями про війну й волонтерство, збирають кошти на ЗСУ. Це емоційна терапія, яка допомагає пережити розлуку з домом. Коли зал співає «Стефанію» чи «Шум» хором, люди плачуть і сміються водночас — це нагадує, що українська культура жива й сильна, навіть коли ти далеко від Батьківщини.
Друга сцена України
Польща — найближчий і найзручніший варіант для українських гастролей. Спільний кордон простягається на понад півтисячі кілометрів, тож дістатися з України можна буквально за кілька годин — автобусом, поїздом або навіть власним авто. Це означає, що артист може сьогодні відіграти концерт у Варшаві, а наступного дня вже бути вдома в Києві чи Львові. Не потрібно складних авіаперельотів, віз, тривалих репетицій на місці — все максимально просто і швидко.
Для артистів це мінімальні витрати на логістику: не треба тижнями жити за кордоном, орендувати дороге обладнання чи тягнути за собою величезний технічний персонал. Часто вони виїжджають разом із власним гуртом і технікою, що значно здешевлює організацію. Навіть квитки для команди не стають великим тягарем — усе вкладається у формат короткого туру. Це дозволяє планувати концерти частіше, робити невеликі, але регулярні тури, підтримуючи контакт із фанатами й не випадати з українського контексту.
Імунітет для культурного фронту
Важливу роль відіграє й позиція держави. Українська влада розуміє, що культура — це такий самий фронт, як і військовий чи інформаційний. Тому було ухвалено спеціальний порядок виїзду діячів культури за кордон під час воєнного стану. За словами міністра культури, «артисти, які мають офіційні запрошення на концерти чи культурні події за кордоном, можуть отримувати тимчасові дозволи на виїзд і не підлягають мобілізації на час виконання професійних обов’язків». Це означає, що співак, який має контракт або підтверджений тур, може легально виїхати навіть у час, коли більшість чоловіків обмежені у пересуванні.
Фактично це своєрідний «імунітет», який дозволяє артистам продовжувати працювати, збирати гроші на ЗСУ, популяризувати українську культуру та мову за кордоном. У багатьох випадках саме концерти стають майданчиком для благодійних зборів, і частина коштів із квитків або продажу мерчу йде на потреби армії чи гуманітарні проєкти. Таким чином, держава свідомо дає можливість митцям залишатися на виду, говорити про війну та доносити український голос до світу.
Польща стала концертною столицею українців
Сьогодні Польща бачить рекордну кількість українських концертів. Українські виконавці в Польщі заповнюють афіші у всіх великих містах — від Ґданська до Кракова. Анна Трінчер за один тиждень дає концерти у Ґданську, Познані, Вроцлаві й Варшаві, а Максим Бородін поєднує польські міста з виступами в Празі. Макс Барських розпочинає європейський тур саме з Вроцлава, а далі рушає до Німеччини, що символічно показує важливість польської сцени для українських артистів.
Не менш активні й інші. Артем Пивоваров виступає з оркестром у Кракові та робить тур Німеччиною і Чехією. Степан Гіга разом із гуртом «Друзі мої» приїжджає у Вроцлав, Варшаву та Краків, перетворюючи концерт на справжнє свято ностальгії для старших українців. Стендап-комік Фелікс Редька з туром «Галопом по Європах» зупиняється у Познані, Вроцлаві й Варшаві, доводячи, що гумор так само важливий для підтримки духу.
До цього списку можна додати Олю Полякову, яка регулярно збирає повні зали у Варшаві, гурт KAZKA, який виступає на фестивалях у Вроцлаві та Катовіце, а також Jerry Heil і Alyona Alyona, що проводять спільні тури, збираючи кошти для ЗСУ.
Концерти в Польщі — це не лише про гроші, хоча економічний чинник важливий. Це про те, щоб тримати українців разом навіть далеко від дому. Щоб вони могли співати улюблені пісні, відчувати гордість і пам’ятати, заради чого бореться країна.
