Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Військовий інститут ім. Корольова

Житомир. Військовий інститут ім. Корольова.

Це не просто ВВНЗ (вищий військовий навчальний заклад), це військовий виш, де вчать особливих вояків.

9:30 ранку – естетичний шок. Метрів за 100 до КПП бачиш групу “натовців”. По всьому видно – Європа – стоять правильно, статечні, не метушаться, строї вивірені, кашкети сидять як треба, ніякої зайвої мішури на мундирі… Підходимо.

Оппа…
Наші…

Перше враження рефлекторно – очам не вірю. Невже таки наші?

На зустріч робить крок генерал – підтягнутий, фактурний, мундир ладний, простягає руку: “радий вітати”. Наступні пів години ловлю себе на думці, що шукаю косяки. Очам таки не віриться, хоча ці мундири я знаю на пам”ять.

Де дебільні “стакани”? Де аксельбантовість? Де аеродромність в дусі “який же полковник не хоче скидатися на генерала”?

Нема.

Прибувають гості. Серед перших – керівники житомирської поліції. Обидва в правильних (!) мундирах і невеличких кашкетах!

Вітаємося. Виявляється, житомирськими копами керує колишній командир полку Дніпро. Кажемо офіцеру, що приємно бачити на ньому правильний мундир. Бажємо, щоб його не торкнувся вірус Аброськіна-Князева.

Весь час нас не полишає відчуття “я сплю, так не може бути, де косяки?”.

Урочиста церемонія. Стисло. Пливе кача… Генерал досить сухо із напутніми словами до лейтенантів. Небагатослівні і конкретні гості. Найбільш нудний беззмістовний “бла-бла-бла-ні-про-що” – представник МО. Заступник пана Садовського (керівник військової освіти) – наочний приклад, що краще піти на пенсію раніше, аніж виглядати привітом з минулого на тлі сучасних офіцерів.

Вручення дипломів.

Молоді офіцери по одному підходять до столів із паперами…

Знаєте, що? Житомирський інститут ім. Корольова цього річ бере гран-прі по правилам носіння однострою…

Я ще ніколи не бачив так багато офіцерів, що ПРАВИЛЬНО вдягнули кашкет. Це шикарно. Від лейтенантів-випускників, до викладачів і керівництва вишу – шик. Ніяких тобі “на потилиці”, “маленького розміру”, “і так нічьо”. Все із чітко вивіреними горизонталями і кутами. Ясна річ, ідеали попереду, але вибачте, Львів, Харків, Одеса і Київ – вас взули.
В Житомирі однострій був правильний до дрібниць. На правому плечі ВПЕРШЕ правильного розміру прапор країни!

Скажіть, що треба зробити, щоб до шановних функціонерів МО в Києві і до міністра перш за все дійшо – агов, зробіть прапор менше, вам фахівці казали – МЕНШЕ! Ах, я ж забув, на фахівців там клали з прибором… Тобто, як каже один авторитетний в МО волонтер #АктоТебеСказалЧтоТолькоТыПрав .

Так, і Житомирі були тризуби часів 1917-1921 років на лівому плечі. Була честь звернутися до гостей свята. Нагадали славну історію українського війська 100-літньої давнини.

Пригадали слова президента про тризуб на лівому плечі… Тут варто передати особливо “талановитим” персонажам, котрі родили в своїй голові фразу “о, тут шось духом Гайдукевича пахне” – нешановні, або мізки є, або нема. У вас, нешановні – нема. В Житомирі були і мізки, і стиль, і тризуб кольоровий.

Ясна річ хотілося б, щоб асфальт на плацу був рівнішим і без заплаток (ви , до слова, в курсі, що плац ЖВІ найбільший в Україні і один з найбільших в Європі? От де б фестиваль військових оркестрів і дріл-команд влаштовувати). Ясна річ, що хотілося б вбухати в виш більше грошей. Ну тут степ бай степ. Але тішить, що в головах розрухи нема. А це первинне.
Щось вони вже можуть подужати самі. Щось допоможемо ми – громадскість, фахівці. Але фундамет, правильний, український, вже є.

А совка . net

Після тризубів в Черняховського, сьогодні була ще одна невеличка, але важлива перемога. За що і дяка усім причетним.

Віталій Гайдукевич